«Ейдетичні» поради батькам.
Що таке «ейдетика»? «Ейдос» — з грецької — образ, а ейдетизмом називають вміння кожної людини уявляти будь-що: від улюбленого тістечка та борщу до фізичних і хімічних процесів, що відбуваються на Сонці. Ейдетика — сучасний розділ прикладної психології, що займається дослідженням цієї дуже цікавої здібності (до речі, до цього здатні не тільки люди, а й тварини).
«Школа Ейдетики» — впорядкований набір методів і вправ, що допомагають оволодіти осмисленим використанням своєї уяви для відтворення будь-якої інформації. Автором «Школи Ейдетики» є Ігор Матюгін, доктор педагогічних наук, професор Російської Академії Енциклопедій.
«Школа Ейдетики» рекомендує, а у більшості випадків і примушує батьків на рівні з дитиною опановувати вміння правильно користуватися пам'яттю, співпрацювати у навчанні і взагалі встановити дружні стосунки. Бо більшість батьків відчувають себе «начальниками» над дитиною, втрачають контакт, а потім дуже дивуються, чому вона розв'язання своїх проблем шукає поза домівкою.
Тому, пропоную батькам скористатися моїми порадами:
Порада перша: уявляйте все, що маєте згадати. Коли ви або ваша дитина дивитеся кіно, читаєте казку чи детектив, ви не запам'ятовуєте, що було на початку, а добре усе пам'ятаєте — тобто уявляєте, навіть якщо це серіал.
Таким самим «серіалом» може стати будь-який урок у школі, де актором та режисером є вчитель, або сторінки підручника. Вчитель перетворює урок у цікаву виставу. Веселий урок — це величезне досягнення. Людина, яка посміхається, не напружена, її думка, уява та пам'ять активно сприймають інформацію і готові відтворити ці знання у будь-який момент.
Порада друга: не напружуйтеся, сприймаючи інформацію, посміхайтесь від задоволення, що це вам дається з кожним разом легше та ефективніше.
Не лякайтеся складності інформації та не лякайте своїх дітей.
Порада третя, найважливіша: ми, незалежно від нашого бажання, запам'ятовуємо усе, що бачимо, чуємо та відчуваємо. А пригадуємо і, відповідно, знаємо те, що пройшло крізь нашу уяву яскравою та цікавою подією. Знаємо тоді, коли відчули задоволення від оволодіння цією інформацією, коли разом з уявою та інформованістю прийшло розуміння та вміння використовувати набуті знання. Наша чудова пам'ять, що не знає втоми, з народження (дехто стверджує, що і раніше) фіксує та дає можливість скористатись усім, що з'являється у просторі, який ми сприймаємо. Тому й створюються та впроваджуються чудові технології, що дозволяють змалечку навчити дитину читати та рахувати.
Про це добре знають небайдужі батьки та бабусі, які щодня фіксують невимушені досягнення своїх вихованців. Якщо одно-дворічна дитина бачить на оточуючих її предметах написи їх назв, читання стає автоматичним умінням.
На жаль, таким самим автоматичним вмінням стає і агресивне ставлення до оточуючих, приклади якого щодня дитина бачить по телевізору, чує від батьків, а пізніше активно пізнає у комп'ютерних іграх.
Порада четверта: наша уява прогнозує, провокує та визначає нашу поведінку і ставлення до навколишнього світу.
Якщо дитина змалку від авторитетних для неї вихователів чує, що вона дурна, нетямуща і так далі, то, завдяки своїй уяві, зовнішньою поведінкою та ставленням до своїх можливостей вона повністю відповідатиме тій ролі, яку спровокували дорослі.
Величезна кількість інформації, яку під час ігор відтворює дитина, обумовлює легкість сприйняття шкільного матеріалу. Навчання перетворюється у гру з неодмінно позитивним результатом.
Порада п'ята: разом з дитиною опановувати вміння правильно користуватися пам'яттю, співпрацювати у навчанні і взагалі встановити дружні стосунки. Чомусь батьки вважають, що їхня дитина така сама, як і вони. І якщо вони були відмінниками, то дитина автоматично повинна проявляти відповідні якості. Або якщо у шкільному досвіді батьків були негаразди, то й дитину потрібно стимулювати так само, як це траплялось у їхньому дитинстві. Таким чином виявляється, що батьки різні, а результат — однаковий. Нервують дорослі, нервує школяр, вчитель фіксує відсутність успіхів, розкручуючи конфлікт та ставлячи «діагнози» дітям і батькам. Чим це закінчується (або не закінчується) — ми добре знаємо.
Як любити підлітка або П'ять тактик сімейного виховання
"Будьмо уважними одне до одного, заохочуючи до любові і добрих справ... Наставляйте одне одного щодня". Цим словам близько 2 тисяч років, але мудрість їх сучасна та очевидна.
Що значить бути уважним одне до одного? Досліджувати, все помічати й розуміти, плекати, думати про іншого, очікувати.... Спостерігати за своїми дітьми і підбадьорувати їх на добрі справи. Застерігати постійно в необхідності добрих справ, самим подавати приклад. Треба допомогти своїм дітям немати запеклого серця.
Кожна людина, і велика, і маленька, постійно чогось очікує. Не виняток ви, батьки, і ваші діти. Але як важливо і свої, і дитячі очікування взяти під контроль. Очікування впливають на нас і на інших, наші сподівання йдуть коренями в минуле, впливають на сьогодення і діють на майбутнє. Діти часто поводяться відповідно до наших очікувань, основа яких - знання і розуміння або страх. Сподівання виявляються в наших стосунках і наших вчинках. Очікування шкодять, якщо вони занадто занижені або завищені протягом тривалого часу. Наші очікування - це прогнозування дитячого характеру, його життя. Вони додають сили, якщо ми керуємося любов'ю, а не страхом. очікувати від дитини кращого - допомготи їй розцвісти. Треба впливати на дитину, пристосовуючи до неї свої сподівання. Треба виховувати дитину, як яблуню в саду. Задача садівника - допомогти розцвісти деревцю і принести кращі плоди.За допомогою щеплення і дику лісову яблуню можна змусити замість кислих і маленьких яблук давати яблука садові, смачні і великі. Але марні були б усі зусилля змусити дуб родити яблука, а яблуню - давати жолуді. А в цьому саме і полягає здебільшого помилка виховання.
Для садівника є правила, якими він керується. Існують правила й у вихованні. Ось вони, ці 5 кроків, що пропонує Б.Уілкінсон:
1. Спостерігати - налаштовувати свої антени на природні здібності дитини.
2. Освітити - розповісти, що ви бачили це. Пояснити дитині, що вона зробила: "Ти тільки-но одержав "12" з фізики!!!"
3. Проявити щиру радість. Зрадіти разом з дитиною.
4. Привітати за минуле (дію) і "дати мрію": "Я думаю, ти впораєшся..." - перенести в майбутнє.
5. Виявити свою ніжність, просто доторкнутися до дитини, щоб підтвердити своє замилування її учинком, оцінкою. Заохочення - це кисень для душі.
"Люди, які в усьому шукають недоліки, рідко знаходять що-небудь інше", - писав Уілкінсон. Ось чому наші сподівання повинні бути завжди зі знаком "плюс". "Знаряддям і посередником виховання повинна бути любов, а метою - людяність", - писав В.Г.Бєлінський. Будемо завжди пам'ятати про це.
Як же любити дитину в різному віці - її власному і загальнолюдському? Різні епохи давали свої відповіді, але, мабуть, є дещо, що залишилося постійним, що перевірено століттями:
1. Любити щиро і розумно. Не для себе, не себе в дитині, а її такою, якою вона є.
2. Любити - значить розуміти її.
3. Виховувати, розвивати в дитині не те, що ми хочемо, а розвивати те, що в ній є.
В справі виховання немає і не може бути ніяких єдиних рецептів. Кожна дитина - індивідуальність, і кожна ситуація неповторна. Та все ж таки існують 5 тактик сімейного виховання. Ось вони:
1. Диктат - підпорядкування вимогам батьків, дорослих, старших. Погрози, покарання, жорстокий авторитаризм.
Контрзаходи дитини: лицемірство; обман; спалахи брутальності; іноді відверта ненависть, розвиток деспотизму; роздвоєння особистості; вона шкодує і любить тільки себе.
2. Опіка - турбота, огородження від труднощів, ласкава участь, обговорення тих дорослих, котрі що-небудь вимагають.
Контрзаходи дитини: нехай батько і мама вирішать, зроблять, допоможуть; відсутність ініціативи, самостійності; млявість, пасивність, байдужість до усього; розиток інфантилізму.
3. Конфронтація - усі воюють між собою. Обговорюють і скаржаться одне на одного. Осуджують промахи інших.
Результат: відсутність співчуття до дорослих і взагалі всіх людей; становище вічно скривдженого, недооціненого.
4. Мирне співіснування - позиція невтручання: "Це твої проблеми, вирішуй сам!" Усе виглядає благопристойно. У кожного своя задача, своя сфера, своя галузь діяльності. Виховання вільне.
Результат: родина як сімейне вогнище не існує для дитини; життя рідних, їхні радості, проблеми для дитини не існують.
5. Співробітництво - посильні доручення. Йде мультфільм - слід відправити за хлібом, що свідчить про виховання відповідальності. А от від читаня, кубиків, уроків краще не відволікати! Навчання турботи про інших, наявність тварин вдома, взаємодопомога і довіра один до одного.
Результат: долається індивідуалізм дитини; родина стає колективом; розвивається уміння берегти, дорожити близькими.
І на завершення маленька порада: у будь-якому віці не бійтеся сказати дитині у важку хвилину: "Дорогесенька моя, я знаю про тебе один секрет... Ти в мене дуже гарна і я тебе люблю понад усе на світі". Скажіть це щиро - побачите, що станеться...Пам'ятайте, дитину слід любити. І не важливо як, суворо, стримано або усім розкритим серцем, головне - любити. Виявляється, що це і є найпростіше і найскладніше.
Дитяча Internet-залежність
Факт, що діти проводять в Інтернеті багато часу, засмучує більшість батьків. Спочатку дорослі вітали появу Мережі, вважаючи, що вона — безмежне джерело нових знань. Незабаром з’ясувалося, що підлітки не користуються Інтернетом для виконання домашніх завдань або пошуку корисної інформації. Замість цього вони спілкуються в чатах і грають в оn-line ігри.Підтримка розумної рівноваги між розвагами та іншими заняттями у дітей завжди було випробуванням для батьків. Інтернет зробив це ще більш важким завданням. Спілкування в Інтернеті та інтерактивні ігри настільки затягують дітей, що вони втрачають відчуття часу.
Кілька порад батькам.
Перш за все, варто знати, які симптоми прояву інтернет-залежності і чи є вони у дитини: чи впливає час, проведений в Мережі на навчання і сон, чи є у нього достатньо друзів в реальному світі, чи не заміняють йому оn-line ігри реальне життя . Не менш важливим чинником є кількість часу, проведеного в Мережі, — воно має бути дозовано. Згідно з нормами, визначеними Міністерством охорони здоров’я України, для дітей 1-го класу загальний час роботи за комп’ютером з рідкокристалічним монітором повинен обмежуватися 30-45 хвилинами на тиждень, 2-3 класів - двома годинами на тиждень, але не більше 1-ї години на добу, 4-6 класів - двома годинами на тиждень, але не більше 1-ї години на добу, 7-9 класів - 2,5 годинами на тиждень, але не більше 1-ї години на добу, учнів 10-11 класів – сімома годинами на тиждень, але не більше 1-ї години на добу.
Якщо у дитини з’являються ознаки інтернет-залежності, не варто категорично відлучати його від улюбленої іграшки — Інтернету. Це не вирішить проблему. Варто регламентувати спілкування з Мережею, встановивши час, допустимий для проведення в Мережі. Комп’ютер повинен перебувати у вітальні або загальній кімнаті — ні в якому разі не в кімнаті дитини. Встановивши правила, батьки не повинні їх порушувати. Якщо дитина відчуває нездорову тягу до Інтернету, краще звернутися до психолога. Будь-яка залежність, в тому числі й інтернет-залежність, — це тільки один з видів прояву психологічних проблем, якими можуть бути низька самооцінка, дратівливість і депресія, що розвивається на основі цього.
Запам’ятайте! Якщо дитина відчуває труднощі у спілкуванні, потрібно постаратися допомогти їй. Відвідування секцій, додаткові заняття після школи можуть частково вирішити проблему. Слід частіше запрошувати інших дітей додому і ходити в гості до друзів, у яких є діти такого ж віку. Захоплення оn-line іграми потрібно замінити реальними аналогами.Не варто забувати про спеціальні контролюючі програми, за допомогою яких можна відстежувати, чим дитина займається в Мережі, адже дані статистики є тривожними:
- понад 28% опитаних дітей готові надіслати свої фотокартки незнайомцям у Мережі;
- 17% без вагань повідомляють інформацію про себе і свою родину - адресу, професію, графік роботи батьків, наявність цінниїх речей у домі...Навіщо незнайомцям така інформація, діти, як правило, не замислюються;
- 22% дітей періодично потрапляють на сайти для дорослих;
- 28% дітей, побачивши в Інтернеті рекламу алкоголю чи тютюну, хоча б один раз спробували їх купити, а 11% - спробували купувати наркотики;
- близько 14% опитаних час від часу відправляють платні SMS за бонуси в on-line іграх і лише деякі звертають увагу на вартість послуги.
Рекомендації батькам з виховання обдарованої дитини
1. Дитина – це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та
апробації, це не іграшка і не втіха, не «помічник» на старість.
2. Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте
можливість їй жити власним життям. Не задовольняйте власні емоції за рахунок дітей.
3. Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір.
4. Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати
інших, буде вільною, талановитою особистістю.
5. Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у
будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.
6. Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри.
7. Виховуйте дитину в гармонії з природою.
8. Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямках творчої діяльності, не
дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб
зробити певні висновки.
9. Спонукайте до праці, примушуйте виконувати певну роботу, навіть інколи за
рахунок свого часу.
10. Радійте успіхам ваших дітей.
11. Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.
12. Пам’ятайте, що любов – це і турбота про інших.
13. Пам’ятайте, що проблеми дитини – це проблеми батьків і починати щось
змінювати треба спочатку з себе.
Рекомендації батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей.
1. Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки.
2. Уникайте однобокості у навчанні та вихованні.
3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої
енергії, рухомості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки,
кохання, поваги до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої прихована,
найменш спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте:
якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитись без вад.
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й проявляйте співчуття до невдач.
Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, питання дитини. Відповідайте
на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за межі дозволеного.
Що хоче (не хоче) почути від вас дитина?
Вислови, які хотіла б почути ваша дитина:
«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»
«Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми
хочемо, але вона робить трохи інакше...»
«Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»
«Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»
«Я в тебе вірю...», «Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»
«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»
«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу....
Я зробила б так...»
«Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так
зробити...»
«Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід...»
«Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б,
якби..»
«У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ...
Допоможеш мені...»
«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши
ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так...»
«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу
так, щоб я тебе похвалила...»
Вислови, яких ніколи не повинна чути ваша дитина:
«Підеш в школу, – ще довідаєшся...», «Може там з тебе людину зроблять !...»
«Мені такий хлопчик (таке ледащо...) не треба ...!»
«Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі
гірше, ніж та (якась!)»
«Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»
«Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»
«А чого від нього чекати гарного? Він же...»
«То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...»,
«Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку...
Ще чого!..»
«І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»
«Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після
тебе...»
«І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...», «Скільки це може
продовжуватися...»
«Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб,
ні клею. Не дружи з нею..."
«ДІТЕЙ немає – є ЛЮДИ, але з іншим масштабом понять,
іншим запасом досвіду, іншими бажаннями, іншою грою почуттів...»
Батькам для роздумів
На сторінках Інтернету натрапила на дуже актуальні для сьогодення заповіді батькам, щодо виховання дитини. Сподіваюсь, вони зацікавлять Вас та спонукатимуть до роздумів. Їх записав Януш Корчак – видатний польськийпедагог, письменник, лікар та громадський діяч, що пропагував повагу до дитини. Ця людина тричі відмовлялася врятувати своє життя. Вперше, коли відмовився емігрувати до Палестини перед окупацією Польщі: не зміг залишити "Дім сиріт", напередодні страшних подій. Удруге, коли відмовився втікати з варшавського гетто. Втретє, коли всі мешканці "Дому сиріт" піднялися у вагон поїзда, що відправлявся до табору...
…У серпні 1942 року із Гданського вокзалу йшли ешелони з людьми, яких нацисти відсилали в табір знищення Треблінку. На відміну від інших мешканців Варшавського гетто, що приречено збилися в безмовну юрбу, діти з Дому сиріт вийшли на привокзальну площу стрункою колоною, по троє в ряд, над колоною майорів зелений прапор із золотистою конюшиною. Попереду йшов Януш Корчак.
– Що це таке? – здивовано запитав комендант вокзалу у своїх підлеглих. Йому сказали, що це Дім сиріт Януша Корчака. Комендант замислився, спробував згадати, звідки йому знайоме це ім'я. Коли діти були вже в поїзді, комендант згадав, підійшов до вагона й запитав у Януша Корчака:
– Це Ви написали книгу «Банкрутство маленького Джека»?
– Так,– відповів Корчак. – А це якось стосується ешелону?
– Ні,– сказав комендант,– просто читав у дитинстві, гарна книга… Ви можете залишитися, Лікарю,– додав комендант…
– А діти? – запитав Корчак.
– Дітям доведеться поїхати…
– Тоді і я поїду,– сказав старий лікар і зачинив двері вагона зсередини.
– Це Ви написали книгу «Банкрутство маленького Джека»?
– Так,– відповів Корчак. – А це якось стосується ешелону?
– Ні,– сказав комендант,– просто читав у дитинстві, гарна книга… Ви можете залишитися, Лікарю,– додав комендант…
– А діти? – запитав Корчак.
– Дітям доведеться поїхати…
– Тоді і я поїду,– сказав старий лікар і зачинив двері вагона зсередини.
Можна більше нічого не знати про Януша Корчака, достатньо лишепрочитати його заповіді:
- Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
- Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки.
- Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
- Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду.
- Не принижуй!
- Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
- Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
- Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.
- Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.
- Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, безталанною, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки з тобою....
Читайте книги Януша Корчака щоразу, коли, відчуваєте, що не можете впоратися із роздратуванням чи гнівом, які виникають після деяких вчинківдитини, коли сумніваєтеся у своїй правоті. За матеріалами Інтернет-ресурсуhttp://posnayko.com.ua/parents/helpful/zdorovya-dytyny/parents/helpful/desyat-zapovedey-62.html
Немає коментарів:
Дописати коментар